Українські умільці Микола Грушко та Петро Лета виготовляють біодизель із відходів м’ясопереробних цехів.
Подрібнені та збагачені хімією залишки сала дозволили раціоналізаторам відмовитися від дорогої солярки.
Передає EcoTown, з посиланням на газету Експрес.
Технологія проста: спочатку переплавляємо рідкий жир, опісля додаємо спеціальні каталізатори, – розповідає Микола Грушко. – З одного літра сировини отримуємо стільки ж екологічно чистого пального, яке не забруднює атмосферу й водночас подовжує ресурс двигуна.
Диво-агрегат умільців знаходиться у гаражі: 50 літрова металева ємкість зі сталі накрита кришкою конусоподібної форми з краником внизу.
Спершу подрібнюємо відходи тваринного жиру – можна додавати риб’ячий чи пташиний жир, – пояснює Микола Грушко. – Потім приправляємо його гліцерином, сірчаною кислотою та іншими хімічними інгредієнтами і переплавляємо – біодизель майже готовий – аби заливати в бак автомобіля необхідно дати пальному відстоятися не менше трьох діб.
Вже три роки раціоналізатор заправляє свого старенького “Фольксфагена”, на якому їздить 20 років, власноруч виготовленим біодизелем.
З вихлопної труби не смердить, а пахне смаженою картоплею, – сміється Микола Грушко. – Двигун працює, мов годинниковий механізм, і потужність не зменшується.
Раніше дизельне пальне швидко спорожняло гаманець, зазначає власник раритетного авто.
Якби довелося купувати солярку за нинішніми цінами, мабуть, “Фольксфаген” перетворився б на музейний експонат, – каже умілець. – На сто кілометрів пробігу моє авто з’їдає сім літрів пального – в середньому 133 гривні, а протягом місяця я намотую по області майже 4000 кілометрів – за новими тарифами довелося б віддати лише за солярку 5320 гривень.
За словами Миколи Грушка, біодизель з відходів м’ясопереробних цехів дозволяє витрачати на пальне вдвічі менше. «Коли кажу, що їжджу на салі – знайомі не вірять: “Хіба таке можливо?” – дивуються», – розповідає Микола Грушко, додаючи, що все можливо, аби було бажання.
Експериментувати на легковику було страшно, додає Петро Лета. «Ми випробовували біодизель із сала на моєму “Сітроені”, – згадує умілець. – Залив, сідаю за кермо, повертаю ключ у замку запалювання – і двигун оживає миттєво».
Біодизель із тваринного жиру добре змащує деталі, наголошує Петро Лета. «Двигун у процесі роботи менше зношуються – чуєте, як тихо працює? – вдоволено всміхається раціоналізатор. – Не видає жодних сторонніх звуків, а на солярці цокотів мов скажений – наше гаражне паливо краще і вдвічі дешевше, ніж заводське».
Сировину для виготовлення біодизеля умільці беруть у м’ясопереробних цехах.
Домовилися з керівництвом на умовах бартеру: вони нам відходи, а ми їм – біодизель, – розповідає Петро Лета. – Ми жартома називаємо своє пальне “Гаплик нафтомагнатам” – у солярки та бензину є альтернатива: безвідходна, екологічно безпечна й значно дешевша.