Ветеран АТО і ювелір з 15-річним стажем Артем Коровченко розповів як він прийшов в цей бізнес, що потрібно для того, щоб стати ювеліром, і чи складно купити в Україні дорогоцінне каміння.
Передає Національний промисловий портал, з посиланням на Delo.UA.
Боєць 56 мотопіхотної бригади Артем Коровченко займається ювелірним бізнесом вже 15 років. За цей час ветеран кілька разів ішов з бізнесу – спочатку на війну, а потім в будівництво, проте в результаті все одно опинявся за робочим столом з лобзиком в руках. В своєму інтерв’ю ветеран розповів, як він потрапив в ювелірний бізнес і що планує робити далі.
Киянин Артем Коровченко в ювелірному бізнесі не новачок. Вперше він взяв в руки лобзик ще в 2003 році. З тих пір розлучався з ним лише на час перебування в АТО.
За освітою я будівельник. Закінчив будівельний технікум і думав здобувати вищу будівельну освіту, але незабаром усвідомив, що це не те, чим хочу займатися все життя, – розповідає Артем.
Після закінчення технікуму на початку 2000-х років Артема закликали на строкову службу. Після повернення з армії знову виникло питання подальшого працевлаштування.
Один друг сказав мені, що його знайомий ювелір шукає собі учнів. Я вирішив спробувати, оскільки інтерес до мистецтва був ще з дитинства. Мій батько був професійним художником і робив репліки таких відомих картин, як “Джоконда” або “Сикстинська Мадонна”. У нього були клієнти не тільки в Україні, а й за кордоном, – згадує Артем.
Після 3-місячного навчання Артем залишився працювати в ювелірній майстерні. У 2013 році, за кілька місяців до Майдану, Артем вирішив відкрити свою власну майстерню. Він зняв приміщення площею 10 кв. м в невеликому торговому центрі в Солом’янському районі столиці.
Це була невелика кімнатка, де я розташував свою майстерню. Планував в основному займатися потоковим ремонтом прикрас – зменшити/збільшити розмір кілець, спаяти ланцюжок, якщо вона порвалася, почистити прикраси, – говорить ветеран.
Однак, як зізнається Артем, час відкриття бізнесу виявилося невдалим – не було тієї кількості клієнтів, на які розраховував ветеран. Тому на початку 2014 року він був змушений закрити майстерню, а через рік пішов в АТО.
Артем потрапив в четверту хвилю мобілізації на початку 2015 року. Службу проходив в 56 мотопіхотної бригади, яка базувалася в Запоріжжі.
Вона тільки називалася запорізької, разом зі мною служило багато хлопців з Києва, Чернігова та інших міст України, – згадує ветеран.
Артем демобілізувався в квітні 2016 року і відразу приєднався до центру побутових послуг “АТОшка”, створеного ветераном батальйону “Донбас” Русланом кидалово.
Після повернення у мене не було грошей на відкриття власної майстерні, тому вирішив приєднатися до хлопців. Ми зняли приміщення на вул. Гарматній і почали працювати, – згадує ветеран.
В “АТОшке” Артем працював “помічником на годину” – виконував дрібні роботи по ремонту. За словами ветерана, роботи були дуже різними – кому-то розетку поміняти, кому-то шафа відремонтувати або труби почистити.
Ми займалися всім, чим тільки могли – від ремонту комп’ютерів до складних будівельних робіт. Це зіграло з нами злий жарт. Ми брали багато замовлень, проте нам не вистачало ні людей, ні техніки, щоб всі їхні виконати, що позначалося на якості виконання замовлень, – нарікає ветеран.
В результаті через півтора місяці ветеран повернувся назад до ювелірного бізнесу.
Однак якщо раніше він займався в основному дрібним ремонтом, то з кінця 2016 року ветеран вирішив спеціалізуватися на виготовленні авторських прикрас.
У мене за плечима був вже великий досвід роботи ювеліром. Навіть коли я працював на інших майстрів, у мене були і індивідуальні замовлення. Переважно це були важкі ланцюжки з золота, які не продаються в магазинах. Мені ж швидше приносило задоволення створення власних кілець, браслетів або сережок, – згадує ювелір.
На виготовлення одного виробу у майстра йде від одного до трьох днів. Менше часу йде на виготовлення кілець, більше на браслети і сережки. Всі вироби майстер робить зі срібла.
Як зізнається Артем, раніше більше працював з золотом, проте через зростання цін на цей матеріал змушений був відмовитися – не може дозволити собі тримати великі запаси золота будинку. Тому якщо клієнт хоче виріб із золота, то бажано, щоб лом був його. Інша справа срібло – грам срібла коштує в середньому 20 грн.
Це впливає і на вартість виробів. Кільце разом з роботою і матеріалами коштує від 600 грн, сережки – від 650 грн, браслет вагою 20 грам – від 2 тис. грн. Як зазначає майстер, з золота всі ці вироби коштували б як мінімум в декілька разів дорожче.
Як зазначає Коровченко, на ринку багато мас-маркету. Ювелірні вироби можна купити на кожному кроці, проте люди все одно хочуть виділятися в натовпі, тому і приходять до майстрів-ювелірів.
Вироби ветеран продає переважно через соціальні мережі Facebook і Instagram. Він зазначає, що статус ветерана АТО дає йому деяку перевагу на ринку.
Нещодавно до мене звернулася волонтер з Кривого Рогу. Вона замовила кільце собі і своїй мамі. Як потім вона зізналася, таким чином хотіла підтримати бізнес ветеранів, – говорить Артем.
Як і в інших бізнесах, на ювелірному ринку є своя сезонність. Найчастіше ювелірні вироби люди замовляють на подарунок. Тому гаряча пора для Артема – новорічні свята, 14 лютого і 8-е березня. Плюс теплу пору року.
Багато моїх клієнтів – це молодята, а період весіль у нас в основному припадає на теплу пору року. Тому коли інші в цей час відпочивають, я працюю в поті чола. Але мені це подобається, – зазначає майстер. У міжсезоння ювеліра рятує поточний ремонт виробів.
До ризиків ювелірного бізнесу також відноситься і дорожнеча інструментів, а також витратних матеріалів. Тільки на щіточки і на пилочки для лобзика Артем недавно витратив 600 грн.
Все через те, що всі матеріали імпортні – німецькі, польські, швейцарські. Україна нічого з цього, на жаль, не виготовляє, – нарікає ювелір.
За його підрахунками, за 15 років лише на обладнання для ювелірної справи пішло близько $5 тис. Це, не рахуючи витратних матеріалів.
Однак не все так сумно. Останнім часом намітилися і позитивні тенденції. Якщо раніше знайти окремі дорогоцінне або полудругоценние камені було вкрай складно, то зараз регулярно проводяться спеціалізовані виставки, де майстри можуть придбати необхідні матеріали.
Аналогічна ситуація і з металом – його придбати не складає труднощів.
Я можу його купити як в банку у вигляді злитка, так і у оптових торговців. Беру тільки срібло 999 проби, а потім з нього роблю 925 пробу, бо саме з срібла цієї проби роблять ювелірні прикраси. Тому не працюю з срібним ломом, оскільки там проба часто нижче, ніж 925, – відзначає Артем.
На даний момент Артем Коровченко працює вдома, однак не залишає ідею створення власної майстерні.
Хочу, щоб вона перебувала десь на видному місці, щоб клієнти могли потрапити в майстерню з вулиці. Пропозицій дуже багато, однак у мене поки немає фінансової можливості орендувати приміщення. Ідеальне приміщення для мене – це приміщення на першому поверсі на Севастопольській площі. ще перед АТО цікавився вартістю оренди в ТРЦ. Ціна стартувала від $ 100 за 5 кв.м, – нарікає Артем.
Розширювати виробництво Артем поки не планує. Причин кілька. По-перше, ветеран вирішив спеціалізуватися на унікальних прикрасах. По-друге, знайти хороших фахівців на ринку складно. Бракує знань, плюс у працівників є різного роду “спокуси”.
Був випадок, коли один з майстрів заклав всі вироби в ломбард, а гроші витратив на гральні автомати. Скільки було випадків, коли майстри приходили на роботу п’яними або взагалі не приходили, їх треба було шукати по всьому місту, – згадує ветеран.
У планах Артема – залишатися унікальною майстерні.
Я не хочу переходити на мас-маркет, хоча це було б нескладно зробити. В майбутньому хотів би продавати вироби в ювелірних магазинах. Мені вже надходили окремі пропозиції і зараз веду переговори з власниками магазинів. Головне – у мене тепер є бачення, куди я хочу рухатися, – зазначає ветеран.