Наявність в Повітряно-десантних військах легкого самохідного міномета 2С9 «Нона», який володіє властивостями польової гармати і міномети, а так само його успішне застосування в Афганістані, спонукало керівництво Міністерство оборони СРСР звернути увагу на розгляд питання про прийняття на озброєння подібної установки для Сухопутних військ.
Було вирішено створити самохідну гармату на базі штатного бронетранспортера.
Спочатку в ЦНДІ точного машинобудування і КБ Пермського машинобудівного заводу «Мотовіліха» було створено дослідну коліснусамохідну гармату «Нона-СВ» на базі плаваючого бронетранспортера БТР-70. На бронетранспортер замість штатної башти з великокаліберним кулеметом встановили 120-мм гармату у башті від самохідної установки ВДВ 2С9 «Нона-С».
Дослідна самохідна гармата «Нона-СВ» пройшла заводські та полігонні випробування. Але на той час для Радянської Армії створювався більш досконалий бронетранспортер БТР-80. І після доопрацювання башти, гармати-міномету і підбаштового відділення установки «Нона-СВ» було вирішено використовувати шасі бронетранспортера БТР-80. В такому вигляді артилерійська установка отримало позначення «Нона-СВК».
«Нона-СВК» призначена для придушення артилерійських і мінометних батарей, ракетних установок, броньованих цілей, знищення вогневих засобів, пунктів управління та живої сили противника, задимлення, засліплення і освітлення місцевості в інтересах батальйону. САУ здатна слідувати за танками, відразу долати окопи, траншеї і водні перешкоди.
В якості артилерійської частини на самохідній установці 2С23 було застосовано модернізовану гармату-міномет 2А51 від самохідної установки 2С9 «Нона-С», яка отримала позначення 2А60.
Артсистема 2А60 може вести вогонь як артилерійськими пострілами, так і 120-мм мінометними мінами, в тому числі іноземного виробництва (включаючи керовані). Гармата здатна вести прицільний вогонь з закритих позицій і прямою наводкою без попередньої підготовки вогневої позиції.
Додаткове озброєння включає в себе: 7,62-мм кулемет, розташований на даху командирської башточки, і систему постановки димових завіс 902У, а також приціл і прилади спостереження, включаючи прилади нічного бачення. Кулемет ПКТ з’єднаний тягою з приладом спостереження ТКН-3А, забезпечує дистанційне наведення кулемета і управління його вогнем з башти.
На машині передбачено місце для розміщення двох ПЗРК «Ігла-1» (або вдосконаленим «Ігла-С»), іншого озброєння. Система «Нона-СВК» обладнана пристроєм для подачі боєприпасів з землі, в похідному положенні воно розміщується на правому борту біля дверей.
У 1984 році установка 2С23 була виготовлена і почалися її заводські і полігонні випробування, потім вона пройшла відпрацювання у військах. У 1990 році 120-мм самохідна гармата 2С23 «Нона-СВК» прийнята на озброєння Радянської Армії.
Широко використовувалась російською армією під час чеченських війн 1994-2004 рр.
Після розпаду Радянського Союзу на території України залишилась єдина така установка. Сенсу тримати її на озброєнні не було і тому її відправили на зберігання у 9-й арсенал (смт. Оржів Рівненська області). У 2016 році САУ була знята з консервації, був проведений ремонт, після чого у серпні поступила на озброєння високомобільних десантних військ – до складу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Більш масово такі установки використовували російські війська під час війни на Донбасі – влітку 2014 року п’ять САУ «Нона-СВК» були помічені на кордоні з Україною в Новошахтинську, а восені – контрольованому на той час проросійськими формуваннями Луганську.
Тактико-технічні характеристики САУ 2С23 «Нона-СВК»
Довжина, 7730 мм.
Ширина, 2900 мм.
Висота, 3075 мм.
Кліренс, 475 мм.
Дальність стрільби, км 0,04…12,8
Двигун дизельний КамАЗ 7403 потужністю 260 к.с.
Боекомплект 30 мін або снарядів
Швидкість по шосе, 80 км/год.
Запас ходу по шосе, 600 км