Практично відразу після надходження в середині 1970-х років на озброєння радянської армії знаменитої серії самохідних артилерійських установок серії 2С1-2С3 почалися роботи над новою лінійкою 152-мм гармат.
«Першою ластівкою» став проект САУ на основі перспективної гаубиці 2А61 «Пат-Б», розробленої свердловським ОКБ-9. На її основі планувалося створити як буксирувальний, так і самохідний варіант.
Перед установкою на самохідне шасі гаубицю допрацювали, після чого вона отримала індекс 2А63. Проект САУ отримав назву 2С18 «Пат-С». Фактично це була 2С3 «Акація», але зі значно меншими габаритами та бойовою масою.
На початку 1980-х років новий проект дійшов до стадії будівництва і випробувань першого прототипу. Конструкторам Курганського машинобудівного заводу в ході реалізації проекту довелося вирішити кілька серйозних завдань технічного характеру, перш за все стосувалися міцності конструкції. Потрібно було знайти шасі, здатне витримувати віддачу гармати великого калібру, або встановити на нову САУ гармату з меншою віддачею. В результаті вдалося знайти оптимальне поєднання базового шасі та зброї, при цьому виконавши вимоги за габаритами та масою. Готова самохідка з паливом, екіпажем і боєкомплектом важила близько 18,7-18,8 тонни.
В якості основи для САУ 2С18 взяли недавно розроблене гусеничне шасі бойової машини піхоти БМП-3 з багатопаливним 10-циліндровим дизелем УТД-29 потужністю 450 кінських сил.
Як і вся радянська артилерія калібру 152 міліметри, гаубиця 2А63 мала роздільно-гільзове заряджання. Для полегшення роботи розрахунку знаряддя оснастили механізмом досилання. Примітно, що цей агрегат спочатку створювався для буксирувального варіанту гаубиці й був лише доопрацьований для використання на самохідки.
Щодо боєкомплекту 2С18 точні дані відсутні. У різних джерелах наводяться цифри, згідно з яким возить боєзапас «Пата-С» не перевищував 35-40 снарядів і зарядів до них.
Для самооборони самохідку оснастили одним кулеметом ПКМ на турелі в одного з баштових люків і димовими гранатометами. Екіпаж САУ складався з п’яти або семи чоловік (при подачі боєприпасів з ґрунту).
В результаті вийшла порівняно невелика і легка самохідна артилерійська установка, яку при необхідності можна було перевозити на наявних військово-транспортних літаках і, можливо, десантувати з парашутом. При малій вазі нова самохідка 2С18 мала хорошу вогневу міць та мала можливість використовувати всі наявні в той час типи снарядів калібру 152 міліметри, в тому числі, ймовірно, і ядерні. Нарешті, бойова машина «Пат-С» не потребувала в мостах і при необхідності могла самостійно перепливати водні перешкоди.
2С18 «Пат-С» пройшла випробування і не задовольнила військових. Точні дані про причини відмови Міноборони від перспективної САУ відсутні досі, але є підстави для деяких припущень. В першу чергу, слід зазначити, що бронекорпус, силова установка і ходова частина «Пата-С», ймовірно, не викликали ніяких нарікань, оскільки надалі вони майже без змін перейшли до нової САУ 2С31 «Вена». Таким чином, привід для претензій варто шукати в комплексі озброєння машини.
Першою в очі кидається дальність стрільби. Не вважаючи на більший калібр і більш потужний заряд, гаубиця 2А61 / 2А63 посилала снаряди всього на 15 кілометрів. Для порівняння, таку ж
прицільну дальність мала 122-мм самохідна гаубиця 2С1 «Гвоздика». Таким чином, нова зброя калібру 152 міліметри перевершувало старе 122-міліметрове лише в могутність снаряда і частково в скорострільності.
Що стосується самохідної артилерії калібру 152 міліметри, то САУ «Пат-С» не мала ніяких особливих переваг перед наявної «Акація» зі знаряддям 2А33. Так, старіша самоходка 2С3 могла вражати цілі на дальності до 20 кілометрів і перевозити в бойовому відділенні до 46 пострілів.
Таким чином, перевагами нової самохідної артилерійської установки були лише невелика бойова маса, яка давала можливість перевозити машину транспортними літаками, можливість перепливати водойми, а також легке шасі, уніфіковане з новою бойовою машиною піхоти. Озброєння, у свою чергу, або не мало ніяких переваг перед існуючими системами, або програвало їм з тих чи інших характеристик. Таке співвідношення позитивних і негативних сторін проекту 2С18 в результаті призвело до його закриття.
Вельми цікавою виглядає подальша доля компонентів невдалої самохідки. Гаубиця 2А61 в буксируваному виконанні «Пат-Б» час від часу демонструється на різних виставках і пропонується на експорт (варіант М-389 під снаряди калібру 155 мм стандарту НАТО).
На початку 1990-х років з’явився проект «Пат-К», в ході якого планувалося встановити гаубицю 2А61 на колісне шасі Урал-5323. Така самохідна артустановка теж не пішла в серію.
Єдиний побудований прототип САУ 2С18 «Пат-С» вже в 1990-х роках використовували при створені дослідного зразка САУ 2С31 «Нона». За деякими даними, його шасі досі зберігається в Пермі на території підприємства «Мотовилихинские заводи». Доля башти з гаубицею 2А63 невідома.
Тактико-технічні характеристики САУ 2С18 «Пат-С»
Максимальна дальність стрільби – 15200 метрів
Екіпаж – 5-7 чоловік
Максимальна швидкість по шосе – 70 км/год
Запас ходу – 600 км
Скорострільність – 8 пострілів/хвилина