Народження першого українського «позашляховика» відбулося, як це дуже часто траплялося у господарстві СРСР, в процесі конверсії. У 50-х роках у СРСР, та країнах Європи почалися роботи з розробки транспортерів переднього краю (ТПК), легких, непомітних машин для евакуації поранених, підвезення боєкомплекту та легких гармат безпосередньо до лінії зіткнення. До вимог, які висувалися до ТПК, були: здатність долати водні перешкоди, здатність до десантування, висока прохідність та непомітність машини.
До розробки такої машини приєдналися й конструктори Запорізького автозаводу. На основі двигуна ВМW-600 був розроблений двигун МеМЗ 969 потужністю 30 к.с., рух по воді здійснювався за рахунок гребного ефекту коліс. Остаточний варіант отримав назву ЛуМЗ-967 (Луцький машинобудівний завод). Виробництво амфібії почалося на автозаводі в Луцьку у 1961 році, який до того виробляв автомобілі-рефрижиратори, автомобілі-майстерні, причепи та ін. Ці машини, зазнавши декілька модернізацій, випускалися аж до 1989 року, та окрім Радянської, поставлялися до армій країн Варшавського договору.
Перший варіант позашляховика для цивільних потреб на базі ЛуМЗ-967, був розроблений фахівцями Московського заводу малолітражних автомобілів на заводі “Комунар”, (майбутній ЗАЗ). Тут же на запорізькому атозаводі у 1964 році була випущена й перша партія у 50 одиниць (по іншим даним 30). Модель отримала назву ЗАЗ-969.
Пізніше, на Луцькому заводі машину доробили до серійного зразка і запустили на конвеєр у 1967 році під назвою ЛуАЗ-969, який деякий час випускали лише передньоприводним, через дефіцит вузлів та агрегатів (ЛуАЗ-969В). У такому вигляді вже повноцінний цивільний позашляховик випускався до 1975 року. У 1975 році автомобіль отримав модернізований, більш потужний (40 к.с.) мелітопольський двигун МеМЗ-969А, та почав випускатися під відповідним індексом ЛуАЗ-969А.
У 1979 році Луцький завод проводить модернізацію автомобіля. Передню частину кузову зробили більш ергономічною, машина отримала роздільні гальма, нову приборну панель, двері з рамками та замками (на попередній моделі замки були відсутні), іншу форму лобового скла, безпечне кермо та нові сидіння. Того ж року, автомобіль увійшов до десятки найкращих позашляховиків Європи на Міжнародному автосалоні у Турині. Втім, вимоги до тогочасних позашляховиків висувалися дещо інші – головним критерієм була функціональність та всюдихідність авто. Машина вироблялася до 1996 року під назвою ЛуАЗ-969М.
Історія розвитку позашляховика ЛуАЗ нерозривно пов’язана з Запорізьким автомобілебудівним заводом, адже з 70-х років підприємства входили до складу одного об’єднання. Чергова модифікація ЛуАЗ у 1988 році була пов’язана з початком випуску автомобіля «Таврія», від якої нова модель (ЛуАЗ 1302) отримала двигун водяного охолодження, потужністю 53 к.с., що дозволило суттєво знизити рівень шуму та споживання палива.
Розробки суттєво-нового прототипу ЛуАЗу почалися вже всередині 80-х років. Було розроблено, як багато модифікацій ЛуАЗ 969М (аеродромний транспортер, санітарний автомобіль та навіть самоскид), так і принципово нові автомобілі. Втім, через погіршення економічної ситуації всередині самого СРСР, жодному з прототипів так і не вдалося потрапити на конвеєр. Так само не вдалося отримати життя й прототипам, розробленим вже в Україні. Останню спробу було здійснено у 2002 році, після чого сама ідея продовження виробництва позашляховиків марки “ЛуАЗ” на підприємстві була відкинута.
У 2014 році про ЛуАЗ несподівано згадали у контексті необхідності транспортера переднього краю. Можливо, потреби ЗСУ знову відродять виробництво та похід “у маси” простого та невибагливого позашляховика.