Зроблено в Україні: Як працює одне з найважливіших підприємств авіаційно-космічної галузі України (ФОТО + ВІДЕО)

13451
  • Харківський завод «ФЕД» перероджується. Зараз перед ним стоять серйозні виклики: вихід на нові ринки, конкуренція з іноземними виробниками та перевипуск агрегатів, які раніше виготовлялись спільно з Російською Федерацією.

    Журналісти медіапроекту «Накипіло» побували на заводі і дізналися, чим живе підприємство і наскільки сильно вдарила по ньому втрата російського ринку.

    Цех основного виробництва

    Нас проводять в один з цехів основного виробництва. У ніс б’є різкий запах мастильно-охолоджуючих рідин і масла. Це – запах виробництва. А розмовляти доводиться, перекрикуючи працюють верстати.

    “Тут можна знімати фільми 70-80-х. Тут все залишилося, як було. При цьому воно все працює”, – починає нашу екскурсію директор заводу Олександр Пащенко.

    Тут до сих пір успішно функціонує американський шліфувальний верстат 1943 року. За словами директора, поки верстат працює – його потрібно використовувати. Але навіть після покупки нового обладнання, його не викинуть. Керівник упевнений, здавати на металобрухт такі верстати – блюзнірство. Всьому можна знайти застосування.

    Трохи далі трудяться доводчіци-протирщиці. Співробітниці, які вручну доводять точність деталей до мікрон. Вони – гордість заводу. Директор називає етап їх роботи «супер фінішем». За його словами, вони замінюють високоточне швейцарське обладнання, яке коштує півмільйона євро.

    Одна з таких унікальних співробітниць Людмила Чебан побачивши камери ніяковіє і секрети майстерності не розкриває. Лише скромно каже, що її робота – це роки досвіду.

    “У нас кожна деталь по-різному доводиться. У нас є фарба, перевіряємо все по ній – і на контроль”, – розповідає Людмила.

    Провівши нас по цеху, директор пояснює: те, що завод не простоює – це тільки частина досягнення. «ФЕД» випускає складні високоточні агрегати на обладнанні, середній вік якого – 40 років. Тому, щоб гідно конкурувати на зовнішньому ринку, підприємство потрібно модернізувати.

    “Міжнародні стандарти якості – це приміщення, обладнання та кваліфікація персоналу. Сьогодні я сумніваюся, що завдяки тому, що у нас є, ми зможемо виконати всі необхідні сертифікаційні вимоги”, – говорить Пащенко.

    Там не менше, керівник впевнений, завдяки базової технології завод має всі шанси, щоб стати на один щабель якості з європейськими конкурентами. Каже, для старту, заводу було б достатньо п’яти мільйонів євро. Хоча, проблема навіть не в грошах (зараз завод – прибуткове підприємство і може купити необхідні верстати), а зарегульованості системи закупівель. За умовами, переможцем в торгах повинен стати той, хто запропонує найвигіднішу ціну за товар. Але найчастіше низька вартість не означає якість.

    Цех корпусних деталей

    Ми проходимо цех корпусних деталей і опиняємося в порожньому приміщенні. Його звільнили для ремонту. Тут збираються встановити систему мікроклімату, щоб постійна температура була не нижче 18 градусів і підготувати все для установки нового обладнання. Олександр Пащенко одразу поспішає сказати, що старі верстати нікуди не поділися. Їх тимчасово перенесли в інші приміщення. Директор обіцяє, протягом року в цьому цеху буде чистіше, ніж в операційній – такі вимоги міжнародних стандартів.

    Частина цього приміщення обгороджена поліетиленом. За ним працюють швейцарські фрезерні і токарний верстати. Вони тут майже 10 років і завантажені на повну.

    “Нашим органам влади потрібно розуміти, що частину ми повинні реінвестувати в розвиток. Нормальний показник – 20% від обороту. Сьогодні ми реінвестуємо, але в технології і ноу-хау. З основними капітальними засобами є певні обмеження, під які ми намагаємося адаптуватися”, – каже директор.

    Проходимо в сусіднє приміщення – тут кипить робота. Величезні верстати висотою під три метри роблять при нас втулки для залізниці.

    “Револьверна голова підбирає інструмент, встановлює його, фіксує без ручного втручання. Цим верстатам багато років, але ви бачите, як вони працюють”, – розповідає Пащенко.

    Наладчик станкового регулятора з ЧПУ Микола Фурсов встановив заготовку і запустив новий цикл, а далі верстат все робить самостійно.

    “Втулка повинна виготовлятися 11 хвилин, але насправді йде майже 20. За годину три одиниці роблю. Цьому обладнанню вже 40 років. Давно пора його міняти”, – зазначив Микола Фурсов.

    Цех збірки

    Тут панує бездоганна чистота. Вхід – строго в білих халатах. Їх можна побачити при вході на вішалці. На відміну від інших цехів, у цьому приміщенні великі вікна, дуже світло і настільки тихо, що мимоволі починаєш говорити напівголосно, щоб не відволікати від роботи співробітників.

    На одному столі лежать креслення, привід-генератори ГП-21 і окремі елементи, які встановлюються на двигуни літаків.

    “Сьогодні, та ще наступне півріччя завод буде жити за рахунок великого китайського контракту. Це високорентабельне замовлення, такі востаннє були багато років тому”, – пишається Пащенко.

    Хоча обсяг і суму контракту він назвати відмовився.

    Заступник директора з виробництва Юрій Дорошенко з гордістю показує насос-регулятор НР-3. Цей агрегат є по суті серцем двигуна на вертольоті. Він повністю ручної збірки і містить більше п’яти тисяч найменувань деталей.

    “На ньому був встановлений світовий рекорд високопідйомності. Понад 9 тисяч метрів. Тобто, якщо раніше гори облітали, то тепер просто перелітаємо”, – розповідає Дорошенко.

    Таких агрегатів завод продає близько 150 на рік, а ще 300 – ремонтує. Коштує цей насос-регулятор, як двокімнатна квартира в Харкові.

    Олександр Пащенко проводить нас до агрегату від літака АН-24/АН-26. Їх близько півтисячі літає по всьому світу. З них більше 20 знаходиться в розпорядженні ЗСУ. Багато комплектуючих агрегату – виробництва РФ. Тому для підтримання льотної придатності літаків перед заводом стоїть завдання повністю імпортозамістити систему.

    Особлива гордість співробітників підприємства – система безпеки екіпажу танка. Вона потрібна, щоб відфільтроване повітря подавалося в кабіну і створювало необхідний тиск для виштовхування шкідливих газів. У разі будь-якої хімічної або ядерної атаки ця система повинна зберегти життя екіпажу танка. Раніше установку виробляли тільки в Росії. Зараз на «ФЕД» повністю освоїли виготовлення агрегату.

    Під час нашої бесіди, раз у раз спливає тема відносин з Росією. Це цілком зрозуміло. Коли почалася війна, завод втратив 70% ринку. «ФЕД» повністю припинив ділові відносини з РФ і тепер працює над освоєнням виробництва тих деталей, які раніше поставляла сусідня держава.

    Зараз “ФЕД” продає продукцію в Китай, Чехію, Польщу, Туреччину, Австрію, Португалію, намагається вийти на ринки США. Експорт – це основний заробіток підприємства.

    Держзамовленнями завод похвалитися не може. «ФЕД» отримує їх тільки побічно: якщо, наприклад, Нацгвардія, авіакомпанія «Україна» або ЗСУ замовлять вертольоти або літаки. Тоді завод отримає замовлення на комплектуючі.

    “Наш основний споживач продукції сьогодні – це «Мотор Січ». Трошки у нас «Антонов» купує для ремонту і підтримки льотної придатності бортів, які вони раніше виготовили”, – розповідає Пащенко.

    Сьогодні завод – прибуткове підприємство. 2016 рік він закінчив з прибутком в 40 мільйонів гривень, а в 2017 збільшив цей показник до 50 мільйонів гривень.

    На «ФЕДі» працюють понад 1800 співробітників. Середня заробітна плата по підприємству в 2017 році – 9342 гривні. За два роки вона зросла на 65%. Наприклад, токар високої кваліфікації в середньому отримує 12000-15000 гривень.

    Не деталями єдиними

    Разом з новою моделлю управління на «ФЕДі» з’явилася і сучасна корпоративна культура. Крім відпочинку в санаторії і загальних свят, співробітники грають на території заводу в страйкбол. Багато з них вже стали професіоналами.

    Для занять страйкболом працівники заводу обладнали один з порожніх залів. Тренування тут проводяться двічі в тиждень.

    На полі бою зникають звання і посади. Директор заводу запросто може отримати «кулю» від токаря і навпаки. «Солдати» звертаються один до одного на «ти» і по позивним.

    Трохи історії

    «ФЕД» побудували і запустили в 1927 році на базі дитячої комуни імені Ф.Е. Дзержинського. Керував нею педагог Антон Макаренко. Завод випускав свердлильні машини. Вони продавалися в Австрію.

    Згодом «ФЕД» прославився своїми фотоапаратами. У музеї заводу досі зберігаються листи вдячних власників, а про самі фотоапарати розповідають легенди. Нібито, одного разу група радянських інженерів вирушила на міжнародну конференцію до Парижа. Вони піднялися на Ейфелеву вежу, звідки одна з учасниць впустила свій «ФЕД». Здавалося б: впавши з такої висоти, він повинен був вщент розбитися, але цього не тільки не відбулося, але фотоапарат зовсім аніскільки не пошкодився. На заводі цю легенду чули і впевнені, що це чиста правда.

    Під час Другої Світової війни Харківський машинобудівний завод «ФЕД» випускав військову продукцію.

    Після розвалу СРСР утворився вакуум в замовленнях, і на підприємстві стали виробляти товари народного споживання. Наприклад, змішувачі, якими досі користуються на заводі.