Ілля Третніков та Оксана Тимченко переїхали з Києва у село і організували екологічне виробництво овочів та фруктів.

Гостре бажання почати нове життя з’явилося у 26-річного миколаївця та харків’янки, які працювали у столичному сироїдному ресторані, за матеріалом EcoTown.

“Ідея переїхати у село повністю нас захопила: ми вже не могли готувати, – згадують Ілля та Оксана. – Знадобилось 2-3 тижні, щоб повністю змінити вектор свого життя, – у нас не було тривалої підготовки, якихось вагань, ми вирішили просто спробувати”.

Пара звільнилась та поїхала з Києва.

Ілля та Оксана живуть у селі вже 6 років, мають пасіку та фруктовий садок, вирощують малину, полуницю, які сушать та продають під брендом Shanti fruits.  “У селі ти відповідаєш за їжу, будинок, якість того, що вирощуєш, – розповідає Ілля. – У місті ти перетворюєшся на домашню тваринку – за тобою всі прибирають, а ти сам нічого практично не можеш”.

Звільнившись із ресторану мали близько 5 тисяч гривень, які пішли на купівлю машини для проживання у селі – ще 5 тисяч домовились сплатити пізніше, згадує Ілля.

Машина була “вбитою”: майже уся з пластику та монтажної піни, однак працювала на газу. Наступним кроком пара розробила детальний бізнес-план на 3 мільйони гривень під теплиці, однак у фінансуванні їм відмовили, сприйнявши за наївних мрійників без жодного досвіду.

Ілля та Оксана взялися за справу самотужки – будучи веганами, вирішили вирощувати екологічну якісну продукцію для веганських та сироїдних ресторанів.

«Працювати на землі вчилися з Інтернету, – згадує дівчина. – Дуже довго з помідорами грались, а от зелень добре росла».

Оскільки возити свіжі овочі, фрукти та ягоди з села до міста було нерентабельно, пара вирішила займатися переробкою. “Стало зрозуміло, що це має бути продукція, яку можна відправити поштою, – пояснює Оксана. – Зосередились на сушінні фруктів: малині, полуниці, сливах та яблуках”.

Ілля та Оксана починали сушити фрукти за допомогою маленького дегідратора. Згодом хлопець зробив сушарку зі старої радянської шафи: спочатку на 13 кг, пізніше – на 40 кг.

«Забрав у бабусі шафу та зробив до неї “рельси”, на які ставляться дека для сушки фруктів, вмонтував вентилятор – і вийшла сушарка, – розповідає хлопець. – Пізніше вирішив зробити ще одну – декілька років ми працювали за допомогою цих шаф”.

Торік саморобна техніка вийшла з ладу та стала причиною пожежі, згадує Ілля. «Певно замкнула проводка, бо була стара, а сушарки споживають багато електроенергії – відпрацювали три роки і не витримали, – міркує хлопець. – Веранда, де ми сушили фрукти, знаходилась, біля будинку – нам пощастило, що ми прокинулись в туалет, бо звечора наїлися кавунів, і побачили пожежу».

Пожежники їхали дві години – згоріло буквально все, розповідає Ілля.

Новий будинок і веранду допомагали будувати волонтери.

Дівчина і хлопець з радістю приймають волонтерів і тих, кому потрібна моральна реабілітація та спокій. Люди приїздять не лише з України, а й закордону: хтось надихається ідеєю, долучається до «зеленого» способу життя, інші усвідомлюють, що це їм не підходить. Однак всі, хто побував у Оксани та Іллі отримують позитивне налаштування та віру у те, що все відбувається для кожного з нас якнайкраще.

У зимовий період, коли роботи немає, пара подорожує: переймає досвід іноземних фермерів, знімає кліпи та проводить вегетаріанські походи. У випадку сильних морозів друзі, які проживають у сусідньому селі, заносять вулики у сарай – більше нічого не потребує особливого догляду».

“Коли у нас запитують, хто ми і чим займаємось, ми впадаємо у ступор, – розповідає Ілля. – Щоб відповісти, треба на себе надягнути якийсь шаблон, а ми його не маємо: сьогодні я фермер, завтра – музикант або мандрівник, а може й ніхто – мені цей стан, бо у ньому мене нічого не обтяжує».

За словами Іллі, сільське життя дозволяє відчувати себе “тут і зараз”. «Для мене важливо побачити сонце, побігати, позайматися йогою, покупатися у ставку, попрацювати на землі та пограти на музичних інструментах, – пояснює хлопець.

Фінансів завжди вистачає на все необхідне, зауважують молоді люди . «Коли щойно переїхали у село, жили абсолютно без грошей два місяці”, – згадує Оксана.

Пара продає сушку за передзамовленням.

«Багатьом відмовляємо, бо не встигаємо вдвох переробляти більшу кількість фруктів та ягід, – розповідає Оксана. – Сім’ї замовляють відрами, а магазини – кілограмами, як результат на приватних замовленнях заробляємо більше – люди взимку роблять замовлення, а до наступної осені ми їм усе відправляємо».

Фрукти і ягоди сушать при 40 градусах, при яких зберігається найбільше корисних речовин, розповідає Оксана. «У мішечку зберігати сушку не можна – заведеться міль, – пояснює дівчина. – Ми обрали скляні банки – це дорожче, ніж пластик, але не йде всупереч нашим поглядам”.

Сьогодні у Іллі та Оксани майже 1,5 га власної землі.

«Беремо ще в оренду 0,75 га біля сусіднього будинку, – розповідає дівчина. – Сподіваємося, що Шевченківська сільрада цього року виділить земельну ділянку – досі нам відмовляли».

Яким би не було рішення сільради, у пари багато планів на майбутнє. Спочатку Ілля та Оксана мають намір завершити будівництво еко-фабрики, яку молоді люди вже третій рік самотужки зводять з екологічних матеріалів, практично не використовуючи цементу.

Потім пара почне будувати кемпінг для волонтерів та гостей, планують також розвивати сільський каучсерфінг та посадити лісосад.

Найближчим часом Ілля та Оксана має намір вийти на краудфандинг і перевірити, наскільки їхня справа варта того, щоб розвиватися.

“Ми часто чуємо захоплення на адресу Shanti fruits, – каже Ілля. – Краудфандинг підтвердить його, або ж спростує”.