Львівська сімейна ферма на 16 корів стала альтернативою заробіткам на чужині

Вважаєте, що села в Україні занепадають, люди не мають роботи і виїжджають на заробітки?

Дійсно, такі проблеми існують, але родина Миколи Пилипця з Львівщини показує, що може бути по-іншому.

Їхня сімейна молочна ферма у с. Кам’яна Гора Жовківського району – приклад того, як люди не бояться використовувати усі можливості, брати на себе відповідальність і постійно вчитися чогось нового, пише ЗІК.

Весела робота

Перше, що одразу впадає в очі, – це життєрадісність і почуття гумору пана Миколи. “Я коровам уже манікюр зробив, накрутив їх і підмалював. Можете приїжджати”, – каже фермер, коли домовляємось з ним про зустріч.

Його позитивному настрою можна тільки позаздрити, адже робота ця далеко не з простих – на фермі 16 корів, плюс іще дві телиці і четверо телят. І всі вони потребують щоденного догляду. Микола Пилипець каже, що допомагає його велика сім’я – у них з дружиною десятеро дітей. Старші, щоправда, вже живуть окремо, але молодші разом з батьками пораються по господарству.

Встають на фермі ще до того, як півень проспіває. Набирають молока у бідони і відправляють на Львів. Потім снідають і о 7-8-ій годині починають доїти корів. Але перед ранковим доїнням худобу ще потрібно погодувати.

Розносячи сіно, пан Микола розповідає, як заснував свою ферму п’ять років тому. Тоді він скористався допомогою канадського проекту “Підвищення конкурентоспроможності молочного сектору в Україні”. На базі чотирьох таких господарств у селі створили кооператив “Загора”.

У рамках цієї канадської програми, сім’ї Пилипців допомогли взяти кредит на 144 тис. грн під 3% річних. Уже рік, як вони успішно цю позику погасили, а кошти використали на будівництво нової великої стайні. Крім того, отримали доїльний апарат та ще деяку необхідну для молочарства техніку. Зараз фермер співпрацює з канадським проектом “Розвиток молочного бізнесу в Україні”, та найголовнішим для себе називає навіть не матеріальну підтримку, а навчання і нові знання, які він отримав від спеціалістів.

Пан Микола показує стайню, яку побудували за рекомендаціями канадських фермерів і спеціалістів з Львівської аграрної дорадчої служби. “Елементарна зміна умов утримання означає, що корова вдень може дати молока на 3-5 літрів більше”, – пояснює він. У цій справі багато нюансів мають значення.

“Корова має пити від 80 до 120 літрів води на день”, – для цього встановлено спеціальні поїлки. А замість жолобів, які використовували у стайнях раніше, є кормовий стіл. Також у корів є резинові килимки, щоб їм не було холодно спати. Виявилось, про манікюр пан Микола не жартував. Показує нам обрізані ратиці – їхня довжина має бути 6,5 см. Якщо їх не обрізати, корові незручно і боляче. Це видно навіть за її поставою.

Якість молока

Завдяки двом доїльним апаратам, цей процес займає близько години.

Щоб у молоко не потрапляли бактерії, переливають його не в приміщенні стайні, а в спеціальній кімнаті. Там є 500-літровий резервуар для охолодження молока. Щоб воно не псувалося, його потрібно охолодити до 4 градусів протягом півгодини після доїння.

Фермер розповідає, що його корови після отелення дають 22-25 літрів молока на день.

Господарі мають чотири “точки”, куди здають молоко. Це і державний молокозавод, і приватні переробники.

“Щоб корова давала багато молока, треба знати, як її, так би мовити “запустити”. Тобто, перед отеленням її потрібно запускати, як мінімум, на два місяці, законсервувати вим’я, пролікувати його. Якщо корову неправильно запустити, у наступній лактації можна втратити молока від тонни і більше. Також треба правильно прийняти телятко і правильно роздоїти корову. За перших сто днів вона має дати половину свого молока за весь період лактації”, – ділиться пан Микола премудростями молочарної справи.

Микола Пилипець, у рамках канадського проекту, отримує повний супровід своєї діяльності і може консультуватися по ветеринарних, бухгалтерських чи юридичних питаннях. Раз на місяць у спеціальній лабораторії у Львові молоко від кожної корови перевіряють за вісьмома показниками, в тому числі і на вміст соматичних клітин.

Читайте також:  Українські заводи виробили вже понад 250 тисяч тонн цукру

Таким чином перевіряють, чи корова не має прихованої форми маститу (інфекційно-запальний процес у молочній залозі, який спричиняють певні патогени, – ред.). “Інакше їхнє молоко не можна вживати, особливо жінкам, бо збудник маститу залишається в організмі”, – пояснює фермер.

Родинний бізнес

Сім’я Пилипців всіх своїх корів знає по іменах. Микола каже, що кожна корова – то індивідуальність, і характери в них можуть бути різні, “але якщо до них файно ставитись, то всі корови добрі”.

А от дружина пана Миколи Ольга зізнається, що спочатку було страшно створювати власну ферму, але свого чоловіка вона підтримала, і зараз вони разом працюють тут усією сім’єю.

Чіткого розподілу обов’язків на фермі немає, завжди однин одного підміняють. Але фізично важчу працю стараються на себе брати чоловіки.

Після того, як корів подоїли, їх виганяють на пасовище. Пан Микола випасає худобу на своїх паях, але також орендує пасовище в інших людей.

Що цікаво, корови пасуться самі – їх не потрібно постійно пильнувати. У цьому фермеру допомагає електропастух. Це імпульсний генератор, який кожні чотири секунди дає імпульс до 10 тис. вольт. Струм іде по тоненькому кабелю, який натягнений по периметру поля. Корови запам’ятовують, що огорожа під напругою, і не наближаються до неї.

“Для здоров’я це безпечно, але дуже неприємно. Якщо людина доторкнеться випадково – просто хочеться говорити лайливі слова”, – згадує пан Микола, як сам відчув на собі дію електропастуха.

Харчування та техніка

“Трава вже переросла навіть трохи, тому треба терміново скошувати, – пояснює фермер. – Наші люди ставляться до трави, як до чогось другорядного. Але правильна заготівля кормів дуже важлива. Ми звикли косити сіно, яке нам уже по пояс. Але у ньому вміст протеїну лише 3-5%. Воно перетравлюється до 30 годин. Насправді сіно потрібно косити, коли воно має приблизно 40 см висоти. Там вміст протеїну – 15-18%. Для прикладу, у зерні пшениці вміст білка – 15 %, у зерні ячменю – 11%. Якщо давати правильно скошене сіно, не потрібно давати концентровані корми”.

Микола Пилипець має трактор і, як він каже, елементарну техніку для косіння і збору сіна. Із найновішого у нього – установка для доїння на пасовищі, розрахована на двох корів. Він її також отримав від канадського проекту і на момент, коли ми з ним спілкувалися, якраз готувався до того, щоб почати її використовувати.

Читайте також:  Міненерго Казахстану відібрало кілька українських компаній для впровадження проектів на території Казахстану

Нещодавно ж голова сімейства побував у Польщі і побачив, як оснащені тамтешні фермери. Каже, зрозумів, як йому насправді бракує технічних засобів.

“У фермера, який, як я, має 16 корів, є чотири трактори і вся техніка, яку потрібно для збору і заготівлі кормів. У Польщі, якщо відкривається нова ферма, держава дає 100 тис. злотих безповоротно. Правда, фермер потім має відзвітувати, куди він ті гроші подів. Якщо польський фермер закупляє техніку, 50% йому повертає Європейський Союз”, – розповідає не без заздрощів пан Микола.

Він каже, що просто скористався шансом, який давав йому міжнародний проект, і сподівається, що його приклад надихне інших людей. Адже можливості насправді є, просто потрібно їх використовувати. Крім того, в останні роки почалася підтримка малих фермерів та кооперативів не лише молочного напряму, а й інших з боку обласної держаної адміністрації, яка допомагає отримувати кредити під 5% річних, а це “вже щось ближче до Європи”.

Сам собі господар

Історія сімейної ферми з села Кам’яна Гора оптимістична, але, звісно, не ідеалістична. Не варто забувати, що це все-таки важка праця, без відпусток і без вихідних. А також ризик – зрештою, на певний ризик ідуть усі, хто започатковує власну справу. Але цей шлях – можливий, і особисто для пана Миколи він став альтернативою того, щоб їхати за кордон на заробітки, аби прогодувати свою велику сім’ю.

“Раніше я працював у колгоспі механізатором. Коли колгоспи розлетілися, в мене було три шляхи. Перший – поїхати на заробітки і там заробляти гроші, але то не варіант. Це погано для сім’ї, коли батьки їдуть, а діти без догляду лишаються. І явважаю, що бути наймитом у чужій державі мало би бути принизливо для українця – при наших землях і при нашому потенціалі. Другий шлях у мене був – це нічого не робити, потрохи горілку пити, на владу нарікати і чужі гроші рахувати. Я не хотів такого. Я вибрав третій варіант – почати працювати на себе. Одна з причин – це те, що в нашій сім’ї багато дітей. І перше моє завдання було – нагодувати їх і подбати про них”, – каже фермер.

Фермер Микола вважає, що «наші люди зіпсовані колгоспами» і часто не знають, як господарювати на своїй землі: “Радянський Союз виховував мільйони наймитів, а тих, хто був хорошим господарем, називали куркулем і відсилали до Сибіру… Але зараз – то все залежить від нас і від того, чи захочемо ми працювати”.

You may also like...

%d блогерам подобається це: