Українські авіатехніки підняли у повітря військовий літак який простояв 20 років

21216

Українські військові техніки, що працюють у районі проведення АТО та в пункті постійної дислокації, відновили та підготували до польотів винищувач Міг-29, що простояв понад 20 років у нельотному стані.

Передає Національний Промисловий Портал, з посиланням на Командування Повітряних Сил ЗСУ.

Пара винищувачів, закінчивши політ, неквапливо зарулюють на стоянку. Замовкли двигуни. Відкрилися ліхтарі кабін. Льотчики в білих шоломах вибираються на підставлені стрем’янки.

Короткі доповіді командиру про виконання польотного завдання підсумовує фраза: «Техніка відпрацювала штатно…»

  • За цими словами — праця авіаційних спеціалістів з підрозділу, без якого неможлива робота льотчиків. Йдеться про ТЕЧ — технічно-експлуатаційну частину
    Її командир майор Ігор Буліч зустрів мене у просторому, холодному і світлому ангарі, майже всю площу якого займали літаки. Відкриті люки, зняті фрагменти обшивки, вимірювальні прилади — навколо них кипіла робота. Я звернув увагу на те, що люди працювали дуже спокійно і розмірено.

    Основне завдання підрозділу — підтримання справності авіаційної техніки, що знаходиться на озброєнні авіачастини, своєчасний поточний ремонт і усунення неполадок. Окрім того, особовий склад підрозділу несе цілодобове чергування у складі пошуково-рятувальної групи. Це означає, що при виникненні будь-якої позаштатної ситуації — аварійної посадки, авіаційної події або катастрофи — вони перші виїжджають на місце.

    Саме вони шукають і рятують льотчика, розряджають боєкомплект і озброєння, займаються евакуацією літака. Під час літніх боїв 2014 року, коли ще застосовувалася авіація, льотчики і військовослужбовці ТЕЧ працювали у районі АТО. У ті дні був утрачений один літак МіГ-29. Він потрапив в організовану російськими найманцями засідку. Льотчик відпрацював по цілі й знищив блокпост у районі Єнакієвого, але літак був обстріляний із ЗУ-23. Черга влучила у правий двигун, і він загорівся. Проте керованість була збережена — льотчик вимкнув той мотор, включив систему пожежогасіння. Двигун був розтрощеним, але пожежу вдалося погасити. Як згадує льотчик Н.,

    «Керівник польотів кричить: «Йди вгору, йди на Краматорськ!», я підвищую обороти лівого двигуна, думаю, що потрібно скинути блоки з НКРСами, але тут система оповіщення видає інформацію, що літак захоплений як ціль і по ньому випущена ракета ЗРК».

    Відвернути понівечену машину часу не вистачає.

    Вибух, загорання лівого двигуна… Літак став некерованим, почав кренитися. Пілот Н. розповів:

    «Відчуття було, ніби я лечу на лопаті. Чому на лопаті — не знаю, але відчуття було саме таке. І тут я розумію, що лівого стабілізатора немає, крен уже градусів з 30, ще трохи — і я «відстрілюсь» у напрямку землі. Тому при крені майже 45 градусів я потягнув на себе ручки катапульти».

    Спрацювали піропатрони натягу ременів, пілота стиснуло так, що вивихнув лікоть, але болю він тоді не відчув. Відлетів ліхтар, із кабіни викинуло, що називається, штатно.
    Льотчик Н. ще побачив, як літак без половини крила, без кіля і стабілізатора, димлячи розбитим двигуном пройшов униз… А на землі, чітко видимий з висоти, дорогою вже мчав БТР бойовиків.

    Пілот приземлився на поле, зняв ЗШ (захисний шолом), відбіг у «зеленку», заліг, зарядив зброю, доповів про місце свого перебування.

    Рахунок йшов буквально на секунди. Офіцери ТЕЧ, визначивши, де знаходиться пілот, видали необхідні інструкції, і він встиг вийти з лісосмуги. Вже з боку поля спостерігав, як бойовики прострілювали те місце, де він щойно лежав, як закидували його гранатами. Потім отримав подальші інструкції і вийшов на точку зустрічі з офіцерами одного з наших полків спецпризначення. Через три доби пілот повернувся до своїх. Зараз цей льотчик знову у строю, літає і виконує завдання.

    Але найважчим на початку війни, за спогадами Ігоря Буліча, було привести техніку до працездатного стану.

    Навесні 2014 року, коли «зелені чоловічки» оточили військові частини у Криму, у всіх був шок — ніхто не розумів, що відбувається, і неясно було, чим усе закінчиться. Втім ситуація із «братами» прояснилася швидко. Тоді вся бригада тактичної авіації та ТЕЧ були переведені в режим цілодобового несення служби. Нагадаємо, що за роки розвалу від колись потужної частини майже нічого не залишилося. Боєготових літаків було близько 10%. Біда ще й у тому, що до війни машини, які знаходились на зберіганні, часто-густо служили донорами для техніки, що ще підіймалася в повітря, тож були в напіврозібраному стані.

    Про ті дні офіцери-техніки згадують із сумішшю жаху і захоплення. Розповідають, гірко посміхаючись, що жили тут же, в ангарі ТЕЧ, спали на матрацах, на кріслах. Їли від випадку до випадку, буквально падали від утоми, але літаки, що називається, ставили на крило. Як згадує Ігор Буліч, «доходило до того, що деякі деталі й блоки купували на радіоринку».

    До роботи було залучено всіх. Офіцери ТЕЧ освоїли всі види ремонтних робіт, тобто працювали без задіяння фахівців авіаремонтних заводів. Ціною неймовірних зусиль інженери виконали ремонт практично всіх літаків.

    Разом із цим на ТЕЧ було покладено завдання з охорони периметра частини, протидиверсійних заходів. Люди тоді не розлучалися зі зброєю. Жінки-військовослужбовці несли чергування нарівні з чоловіками. У підсумку — жодної диверсії проти авіаторів не допущено.

    Предметом особливої гордості командира ТЕЧ став літак, який простояв без руху 20 років. І ось рівно через 20 років — згідно з записом в формулярі день у день після крайнього вильоту — цей літак піднявся в повітря, був облітаний і відправлений на фронт. Він і зараз у строю, несе бойове чергування.

    Відтоді минуло чотири роки. Накопичилися певні проблеми. Патріотичний порив, на якому всі працювали 2014 року, нітрохи не згас, просто війна стала звичною справою. Багато офіцерів уже пішли з армії, багато збираються йти по закінченні контракту. Як каже майор Буліч, на сьогодні одна з основних проблем — нестача фахівців.

    Ідуть фахівці «старої школи», і розривається зв’язок між поколіннями. Зараз потрібні інші знання, тому нездатність частини персоналу до навчання — теж проблема. Але є й радісні приклади — грамотні молоді офіцери.

    Біля літака я помічаю стрункого старшого лейтенанта. Судячи з того, як до його слів прислухаються техніки, він має чималий авторитет. Це — Антон Разіньков, випускник ХУПСу 2015 року. Він відповідає за ремонт і обслуговування двигунів.

    Про службу молодий офіцер говорить стримано. Помітно, що Антону простіше робити справу, ніж про неї розповідати. Про життя поза службою говорить зовсім неохоче. Живе з нареченою на квартирі, яку винаймають, на оплату йде близько 30% зарплати. Добре, що зараз платять гроші за піднайом. Але це для нього не найважливіше.
    — Головне — бажання працювати. Взаєморозуміння і взаємодопомога в колективі. Дуже добре, що працюю з людьми, котрі знають свою справу і підрозділ, немов єдиний механізм. Адже літак — зброя колективна, це цілий комплекс, де результат роботи льотчика залежить і від усіх тих, хто залишається на землі.

     

     


    Підписуйтесь на канал Національний Промисловий Портал в Telegram, також читайте нас у Facebook та Twitter, щоб першими дізнаватися про Українську промисловість.