Далекобійний «Коршун»

18037

В середині 1950-х років в Радянському Союзі стала розроблятися важка РСЗВ 2К5 «Коршун» під некеровану балістичну ракету з рідинним двигуном 3Р7.

Еталонна стартова маса становила 375 кг, з них 100 кг доводилося на бойову частину. Загальна маса палива і окислювача досягала 162 кг. Імпульс, отриманий при розгоні, дозволяв ракеті вийти на балістичну траєкторію і вразити ціль на дальності до 55 км. Час польоту на максимальну дальність досягав 137 секунд.

- РЕКЛАМА -
  • Ракета не мала ніяких систем управління. При стрільбі на максимальну дальність відхилення від точки прицілювання досягало 500-550 м. Настільки низьку точність планувалося компенсувати залпами з шести ракет, в тому числі з декількох бойових машин.

    Великі проблеми були з шасі. При розміщенні бойової машини «Коршуна» на типове для систем залпового вогню в післявоєнні часи шасі ЗІС-151 установка не змогла нести більше двох реактивних снарядів. Тому комплекс вирішили монтувати на тривісну машину ЯАЗ-214 (після переведення виробництва цього автомобіля з ЯАЗ на КрАЗ його найменування змінили на КрАЗ-214).

    У 1956 році за результатами випробувань тактичний ракетний комплекс 2К5 «Коршун» був рекомендований до серійного виробництва. Збірку бойових машин доручили Іжевському машинобудівному заводу. У 1957 році підприємства-підрядники передали збройним силам перші серійні екземпляри пускових установок і некерованих ракет для них. Ця техніка надійшла в дослідну експлуатацію, проте не була прийнята на озброєння. 7 листопада комплекси «Коршун» вперше взяли участь в параді на Червоній площі.

    В ході дослідної експлуатації нових тактичних ракетних комплексів були виявлені деякі мінуси, які серйозно утруднювали їх використання. В першу чергу, претензії викликала низька точність ракет, що разом з малою потужністю фугасної бойової частини погіршувала ефективність зброї.

    Також з’ясувалося, що ракета 3Р7 має недостатню надійність при використанні в деяких метеоумовах. При низьких температурах повітря спостерігалися відмови техніки, аж до вибухів. Ця особливість зброї різко скорочувала можливості по його застосуванню та заважала нормальній експлуатації.

    Виявлені недоліки не дозволяли повноцінно використовувати новітній ракетний комплекс, а також не залишали можливості реалізовувати на практиці всі його переваги. З цієї причини після закінчення дослідної експлуатації було вирішено відмовитися від подальшого виробництва і використання «Коршунов». В серпні 1959-го і в лютому 1960 року вийшла дві постанови Ради міністрів СРСР, за якими згорталось серійне виробництво компонентів комплексу 2К5 «Коршун».

    Менш ніж за три роки було побудовано лише кілька десятків самохідних пускових установок і кілька сотень ракет.

    Майже всі самохідні пускові установки були списані, балістичні ракети були утилізовані. За наявними даними, збереглася лише одна машина, яка зараз є експонатом Військово-історичного музею артилерії, інженерних військ і військ зв’язку (м.Санкт-Петербург). Разом з бойовою машиною в музеї демонструються кілька макетів ракет 3Р7.


    Підписуйтесь на канал Національний Промисловий Портал в Telegram, також читайте нас у Facebook та Twitter, щоб першими дізнаватися про Українську промисловість.